В технікумі вже стало традицією протягом березня проводити різноманітні заходи з предметів філологічного циклу. Нинішній березень присвячений 185-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка.

   До ювілею Кобзаря були випущені стінні газети, проведені виставки народної вишивки і творчості, олімпіади з української мови і літератури, англійської мови, конкурс читців поезій Т. Г. Шевченка. Надовго запам’яталися всім вишивані рушники працівниці технікуму Віри Миколаївни Вовк, плетені узори  викладача Любові Костянтинівни Кириченко, та картини юної художниці з групи ЕК1-1 Бобрової Вікторії. Незабутнім став  і концерт народної артистки України Валентини Саввопуло, в  якому взяли участь переможці конкурсу читців поезій Т. Г. Шевченка. Мали студенти і нагоду подивитися виставку “ Шевченко – художник “.

   Цього року викладачі циклової комісії філологічних предметів широко відчинили двері для відкритих уроків. В грудні їх провели Боковня Л. Т., Кириченко Л. К., у березні – Градовська В. І., Веретільник О. А.,         Дробишев П. Т. Готуються до проведення відкритих занять         Пономаренко О. С., Шиян С. М.

   Особливо зворушливою була зустріч з директором технікуму Г. Г. Блонським. В незвичайній інтимній? обстановці при символічному світлі запалених свічок директор провів першу творчу зустріч із шанувальниками його поезії.

   На засіданні літературного клубу  «Посвіт», яке відбулося 22 березня, студенти дізнались і про свято Сорока Святих Мучеників. Про походження свята існує багато версій. В давнину це була обрядодія, пов’язана з весняним рівноденням. Дажбожичі особливо схилялися перед сонцем – головним своїм богом. Під цю пору весна повинна остаточно перемогти зимобора. Але в природі бувають і винятки, оскільки у весни жіночий характер: зранку сміється, а надвечір плаче. Тому й казали: «Сорок Святих ще кинуть по сорок лопат снігу та принесуть сорок морозів». Як би там не було, а люди вже живуть весною, з вирію повертаються птахи, вони на крилах тепло приносять. Відтак, в Україні у цей день здавна побутувало поетичне свято зустрічі пташок і весни.

   Літературному клубу отримав назву «Посвіт» невипадково. Здавна  в      Україні по селах відбувалися вечорниці, досвітки, посвітки. Коли коротшали дні й непогодило, молодь збиралася в одній із хат. В оселі під стелею висів посвіт. Це такий конусоподібний мішечок, званий кабицею під яким горіла лучина. Довкола всідалися дівчата. Хто пряв, хто вишивав. Невдовзі сходилися й хлопці, і світлиця наповнювалася піснями, танцями, іграми. Такі забави називалися вечорницями, досвітками, а вогонь, біля якого гуртувалася молодь, – посвітом. Від того й пішла назва таких зібрань – посвітки. Але ось що цікаво – посвіт гуртував людей. Скільки народилося біля нього пісень, казок, легенд, історичних оповідок! Вони не тільки народжувалися, а й  передавалися в спадок.

   Посвіт виконував оберегові функції: вогонь зігрівав, гуртував, годував, оберігав. Згадаймо вислови: вогонь душі, вогненне слово, родинне вогнище.

  Хоча весною потреба палити світло уже відпадає, але символічна роль вогню не зменшується. У Великодню ніч вогонь горить цілу ніч. Геліодор Геліодорович як господар свята запалив символічний вогонь посвіту у нашій духовній оселі. І студенти грілися біля вогню і тепла його душі – поетичного слова.

 Голова циклової комісії філологічних предметів

  В. І. Градовська

**************************

СТУДЕНТСЬКИЙ РЕПОРТАЖ

   22 березня в студентському кафе «Зося» відбулося урочисте відкриття літературно-мистецького клубу «Посвіт», ідея створення якого належить викладачу української мови та літератури Градовській В. І. Думаємо, всі погодяться, що ця ідея була чудовою. Адже клуб дасть нам можливість відкривати нові таланти, нові імена і постаті, пізнати вже відомих нам людей з іншого боку, з боку літератури і мистецтва. Таланти справді  є. Членами клубу  є як студенти, так і викладачі нашого технікуму. У засіданні взяли участь: Градовська В. І., Кириченко Л .К., Пономаренко О. С., Дробишев П. Т.,   Ясько М. П., Шиян С. М.

   Першу зустріч «Посвіту» було присвячено творчості директора технікуму Блонського Г. Г. Всі знають його як досвідченого викладача, суворого директора, справедливого керівника. Але мало хто замислювався над сутністю цієї людини, її думками і прагненнями. Ми отримали таку можливість. Студенти зацікавилися життєвим та творчим шляхом Геліодора Геліодоровича.

   Отже, всі ми зібрались у святково прибраному залі відпочинку, і в затишній домашній обстановці проходило наше нове знайомство з Геліодором Геліодоровичем Блонським. Зустріч розпочалася зі вступної промови Градовської В. І., яка розповіла про звичаї та традиції нашого народу, пов’язані з 22 березня – днем сорока святих мучеників та розкрила таємничу назву клубу «Посвіт».

   Геліодор Геліодорович, привітавшись, урочисто запалив свічки на наших столах, – іскринки вічного вогню Прометея та посвіту наших предків, що повинні горіти в серці кожного з нас, нагадуючи про те, вічно красиве і вічно живе в цьому житті, що творить сама людина, вкладаючи при цьому часточку своєї душі, таємницю серця.

  Отже, наш директор виявився, справді, прекрасним поетом, незвичайною і водночас простою і скромною людиною. Вже після кількох хвилин спілкування з ним всі розуміли, що Геліодор Геліодорович – чудовий співрозмовник, людина з веселою, компанійською вдачею. Вже вийшло дві збірки поезій Блонського «Політ зірки» (1998) та «Посій добро» (1999).

   Студенти декламували деякі вірші поета, що найбільше їх зацікавили, ставили цікаві питання про творчість і особисте життя.

   Геліодор Геліодорович із задоволенням розповідав про своє дитинство, юність, зачитував свої нові поезії, що ще не ввійшли до його збірок. На питання, яке стосувалось спогадів його дитинства, він відповів, що найбільше йому запам’яталась прекрасна, мальовнича природа його Батьківщини. А народився він в селі Серебрянка Свободянського району Амурської області. Потім батьки переїхали на Хмельниччину. Ця вічна любов до рідних величних гір і чудових краєвидів яскраво відображена у його творчості. Читаючи поезії, відразу відчуваєш легку ностальгію, ніжний подих вітру дитинства, загадкову красу червоної калини, запах материного бузку…

    Виявилося, що писати Геліодор Геліодорович почав зовсім випадково, два роки тому. Ніколи в дитинстві навіть не мріяв, що стане поетом. В юному віці не пробував писати і, взагалі, не дуже любив мову. Звісно, студенти не втрималися запитати свого директора про його перше кохання. Не втрачаючи почуття гумору, Геліодор Геліодорович розповів, що кохання прийшло до нього в зовсім ранньому віці, коли він ходив до п’ятого класу. Його коханою була дівчинка зі школи, що добре знала і любила математику. Ось таке романтичне кохання. Взагалі, поет дуже любить квіти, особливо, ніжну, маленьку ромашку. Вранці, коли він займався спортом, завжди повертався з букетом польових ромашок. Так вони й залишалися в його душі на все життя.

   Особливе місце в творчості Г. Г. Блонського належить його матері, якої вже немає з ним. Саме після її смерті він почав писати вірші, ніби вони з матір’ю стали духовно ближчими, ніби щось значно вище з’єднувало їхні думки, адже він завжди відчуває поруч її ласкавий погляд і теплі материнські руки. Свою любов і сум за мамою поет виливає в своїх віршах з особливою ніжністю, теплом і ласкою. Це поезії “Мамо, мамо”, “Бесіда з мамою”, “Мамин бузок”, “Одізвися, мамо” та інші. Пише поет на різноманітні теми, але значне місце в його поезії займають суспільно-політичні проблеми, питання сучасного життя і моралі людей. Видно, як він відчуває біль знедолених, щиро переживає за долю нашої України, її майбутнє, замислюється над важливими питаннями в стосунках між людьми. Це вірші “Заквітне Україна”, “Де живемо?”, “Сірість”, “Моя Україна”, “Підлість”, “Сіра постать” та багато інших. Нам всім було дуже цікаво спілкуватися з Геліодором Геліодоровичем. Звісно, не обійшлося без допомоги нашого фотографа Геннадія Хомича Ємельянова, завдяки якому ми зможемо згадувати нашу першу зустріч, дивлячись на фотокартки. Хочемо висловити велику подяку Блонському Геліодору Геліодоровичу за те, що він погодився з нами зустрітись, познайомитись ближче, поспілкуватись і подарував свої книги.

Сподіваємось, такі заходи будуть проводитись в нашому технікумі частіше.

До зустрічі !

М. Симоненко

Н. Нірець